Згідно Закону України 3651-д орган місцевого самоврядування «Червоненська сільська рада» (код ЄДРПОУ: 23245365) був реорганізований і увійшов до складу Ковалівської громади

Для можливості відновлення сайту дзвоніть за телефонами: (0432) 55-43-70 - Метастудія (Вінниця)
Vlada.ua - розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування
Червоне
Фастівський район, Київська область

історія села Червоне

Червоненська сільська рада

 

ІСТОРІЯ СЕЛА ЧЕРВОНЕ

Назва населеного пункту і географічні дані про нього

Різні легенди існують про походження назви села. Одна з них розповідає, що колись, через східну частину села проходив битий чумацький шлях, вздовж якого будували корчми. Таких корчмів на території села було дві. Одна з них стояла у східній частині села і мала дах червоного кольору. На вигін до цієї корчми збиралися чумаки з навколишніх сіл, а вже звідти від’їжджали у далеку дорогу на південь. Тут вони, в цій корчмі, і випивали на прощання перед тим, як відправитись кожен у свою сторону. Свій збірний пункт чумаки називали Червона. Від назви цього збірного пункту і пішла назва села – Червона.

Село Червона – південний сусід м.Фастова. Розташоване воно на лівому березі річки Кам'янки. Східну частину земель села перерізує залізниця Київ-Донбас. Із побудуванням залізниці у 80-х роках минулого століття Чумацького шляху не стало. Паралельно залізниці через село проходить шосейна дорога Фастів-Біла Церква.

Недалеко, на північний захід від села росте 500 га державного лісу, так звана «Червонянська дача». Колись цей ліс був великим і охоплював село з півночі. Росли в ньому могутні дуби. В період першої світової та громадянської воєн, ліс був винищений. Теперішній ліс посаджено у 1924 році, і росте в ньому переважно сосна і дуб.

Землі червонянські бідні на природні багатства, і навіть пісок та глину для будівництва доводиться привозити з навколишніх сіл.

Історичні відомості про населений пункт

Перші поселенці, що осіли на березі річки Кам'янки і поклали початок існуванню сучасного села, з'явились у кінці ХVІІ ст. Це були втікачі-селяни із західних частин України, що шукали захисту від панської неволі у фастівського козацького полковника Семена Палія. На початку ХVІІІ ст., після того як у Фастові не стало Семена Палія, в село знову повернулись пани, а з ними і кріпацтво.

На території села був побудований панський маєток. Однак боротьба населення Фастівщини проти панської шляхти не припинялась. Десь у 1768 році із захватом гайдамаками м. Фастова, маєток червонянського пана перетворився на руїни, рештки якого ще і тепер, обробляючи свої городи, викопують колгоспники Савченко М.А. та Хуторний А.О.

Порівняно швидко почало зростати населення села з кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть, коли була приєднана до Росії Правобережна Україна. В цей час і з'явилася основна частина населення. Кочуючи десь із-за Дніпра, осіли предки теперішніх Хуторних, Пастушенків, Куценків, Савченків. Прийшли десь із Заходу і осіли в селі декілька ополячених унією сімей: Кончинські, Крашевські, Кобилінські, Ольшевські, Кульчицькі та інші. Перші поселенці селилися низько над берегом річки. Могили їхні були там, де стоїть тепер будинок медичного пункту.

Стан жителів та їх заняття в минулому

Незадовго до реформи 1861р., жителі села стали державними селянами. Річка Кам'янка відмежувала червонян від кріпаків графа Браницького. Дуже часто кріпаки з того боку річки рятувались в селі Червона від рекрутчини і сваволі своїх панів.

На час «люстрації» або реєстру в 1867 році в с. Червона внесено в реєстр 115 дворів. На кожну особу чоловічої статі було наділено по 0,5 десятин землі в кожну «руку». «Рук» або полів, крім городів, було чотири. Ополячені сім'ї, боячись кріпацтва, відмовились від землі і записались в реєстр «міщани».

Всього сільській общині було наділено близько 1200 десятин землі. Крім цього,430 десятин виділили 22-м сім'ям євреїв, які звідкись приїхали і заснували на східній окраїні села поселення, так звану «колону». Ці поселенці мали своє управління і в сільську общину не входили. Ця частина села і досі носить цю назву, хоча євреїв там немає з часів Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр.

Окремо наділено було 30 десятин землі якомусь фастівчанину, який заснував на ній ферму. В період громадянської війни ні ферми, ні будинків не залишилося.

Йшов час. Населення села зросло, зростала і кількість дворів. На початку ХХ ст. в селі налічувалось вже 304 двори. Із збільшенням дворів дрібнішали наділи. За землі йшла жорстка боротьба між селянами, всередині майже кожної сім'ї. Обман, підпали, часті смертельні схватки, боротьба на межах було характерним для історії села цього періоду.

Основним реманентом для обробітку грунту була соха, дерев'яна борона, плуг. Щоб обробити землю такими знаряддями, потрібно було мати пару коней. Не маючи чим обробити свою землю, селяни часто віддавали її в оренду куркулям. Якщо ж землю обробляли чужими кіньми, то своїми руками або руками своїх дітей мусили відробляти за це в господарстві власника коней.

За правилами общини кожного року четверта частина поля повинна бути толокою. Врожайність була низькою, хліба не вистачало, і більшість селян голодували. За кожну десятину землі потрібно було щороку платити 3 крб. За несвоєчасну сплату податку селян били, босими водили по колючках, забирали з хати останню одежину і навіть землю. Не маючи можливості господарювати, бідні селяни часто самі спродували свою землю.

Вже на кінець ХІХ ст. близько десятків куркулів володіли більшістю земель села. Вони мали по 30-35 дворів і в їх господарстві працювали наймити. В Маньківського Франка, крім землі, був вітряк, займався він торгівлею лісом. Куркулі самі обирали старосту, писаря, збирача податків та інших. Малоземельні і зовсім безземельні селяни (а їх була більшість), рятуючись від голоду, йшли в найми до куркулів. Багато бідних селян шукали заробітку і поза межами свого села.

Так, Діденко Омелько Григорович із кількома селянами ранньої весни виходили на заробітки в Херсонщину і повернулися до села тільки пізньої осені.

В 1900 році за рахунок общини був побудований магазин - теперішній магазин ССТ. Із внесків кожної сім'ї в ньому був засипаний общинний зерновий фонд. Ті, що голодували, вже в наступні роки могли з нього за відповідні відсотки одержати зерно в позику до осені. В 1914 році волосний староста Стахівський продав цей магазин комусь на знос, але жінки з рогачами та вилами не дали його розібрати.

Школу в селі побудували в 1903 році. Складалася вона з однієї класної кімнати та кімнати, де жив вчитель. Працювали в ній вчителька та піп, що навчав Закону Божому. В класній кімнаті разом навчалося три групи, що разом становили 25-30 чоловік. Це була так звана «церковно-приходська школа».

Майже в кожній частині села була корчма, в якій шахраї підстерігали необачного черво нянина, щоб за допомогою горілки видурити в нього останні, зароблені важкою працею, гроші.

Жовтнева революція та громадянська війна

При перемозі лютневої революції 1917 року в селі почалася боротьба за розподіл землі, яка належала куркулям, оскільки поміщика в селі не було. Ця боротьба закінчилася в роки колективізації і ліквідації куркульства як класу.

Перші органи радянської влади в селі створено в 1918 році. Першим головою сільської ради був Кошур Роман Терешкович, а пізніше Горецький Гнат Мартинович. Організатори радянської влади на селі були Діденко Степан Омелькович, Хуторний Захар Харитонович і Крашевський Іван Дем'янович. Вони були представниками Фастівського волвиконкому, головою якого був Козловський.

Населення ненавиділо тих, хто вів боротьбу проти молодої країни Рад. Особливо це виявилося, коли денікінські банди познущались над євреями на хутрі Колона. Вони хотіли ввійти в село, але проти них виступили не тільки чоловіки, але й жінки, озброївшись різними видами зброї. Деніківські банди обстріляли село з артилерії, але населення вистояло, не пустивши ворогів в село.

Жителі вели боротьбу проти білополяків, які прийшли сюди у 1920 році і грабували населення. Через село проходили таращанці, бігунці. До бігунців, що вели боротьбу проти білополяків, добровільно приєднався громадянин села Савченко Тимофій Оліянович.

Комсомольська організація утворена у 1927р., організаторами якої були Мойсеєнко Іван Омелькович, Осадчий Микола Євменович та Борейко Андрій Михайлович. Діяльність комсомольської організації найактивніше проявилась в роки колективізації під час боротьби за виконання хлібозаготівель і ліквідації куркульства як класу в 1928-1931рр.

Історичні та революційні події, пов’язані з населеним пунктом

В період революції 1905-1907рр., повертаючись з різних сторін у рідне село, червонячи несли не тільки гіркі свої заробітки, а часто і захоплюючі слова більшовиків про справжню волю. В 1905р. житель села Осадчий Сергій Євдокимович при допомозі Хуторного Юзефа Харитоновича таємно розкидав по селі Червона та сусідніх селах друковані листівки із закликом піднятися проти панів. В 1906 р. жандарми шукали в хаті Борейка Антона заборонену літературу. Але жандармам не пощастило: Борейко своєчасно спалив всю літературу, яку читав його син.

В період 1908-1909 років в хаті Лозинського Івана Григоровича, який працював токарем у м. Фастові на заводі Брандта, періодично збиралися однодумці по революційній роботі. Пізніше він був розстріляний за наказом самого царя в м.Севастополі разом із шістьма матросами за революційну роботу, яку він проводив серед них, перебуваючи на військовій службі. На полях села, як свідки давньоминущих запеклих боїв стоять невеликі кургани. Одну з таких могил, що знаходиться в лісі, в селі називають «пруською горою». З покоління в покоління передається легенда про те, що ніби там були розбиті пруси.

Радянська модернізація села

Для проведення колективізації з міста присилали членів Комуністичної партії, які допомагали біднякам та середнякам у проведенні колективізації. Такими посланцями були Чапський з числа двацятитисячників, голова сільської Ради Котрубенко. У 1927 році в селі утворився «ТСОЗ» з бідняків, які мали назви «Колонський» та «Червонянський». Першими ініціаторами їх створення були Литвиненко Степан Прокопович і Кумівський Бончик Францович. У 1929 році з цих двох ТСОЗ-ів і було створено колгосп, який носив назву «Світлий шлях», а в 1931 році перейменований на колгосп ім. Борейка, у зв’язку з вбивством куркулями активіста села, члена Комуністичної партії Борейка Луки Михайловича. Повністю село колективізоване у 1930 році. Пізніше колгосп перейменовано у колгосп ім. Жданова, а в 1958 році його об’єднано із сусіднім колгоспом ім. Дзержинського села Паляниченці в один колгосп «Росія».

На початку створення ТСОЗ мали 27 га земельних угідь, потім 302 га, а після повної колективізації і під час об'єднання 1667 га. Так з'єднались всі земельні угіддя в одне ціле.

Історичні відомості періоду Великої Вітчизняної війни

Німецька окупація принесла великі руйнування господарству села. Всі будівлі колгоспу було зруйновано загарбниками, які вступили в село 22 липня 1941 року. Вже у 1942 році фашисти при прямій підтримці підлеглих наймитів, що звели собі теплі місця у поліції, розпочали широкий наступ до вигнання радянських людей на каторгу в Німеччину.

На окупованій території залишилась молодь, яка не підлягала призову в радянську армію. Серед неї було багато таких, що ненавиділи фашистів. Це – Діденко Йосип Григорович, Хуторний Микола Макарович, Озеранська Марія та інші. З перших днів окупації Діденко Й.Г. вирішив не ставати на коліна перед німецькими катами і закликав до цього всю молодь села. Із збитих німецьких літаків він склав радіоприймач, слухав Москву, останні вісті інформбюро і розповів про це молоді і жителям сіл Червона, Бортники, Пилипівка та ін., розповідаючи цим самим брехні німецьких газет про непереможність їхньої армії.

Влітку 1942 року поліцаї дізнались про дії Діденка Й.Г. Він був заарештований, а потім по-звірячому закатований у м.Фастові. Цього ж року німці розстріляли Озерську Мотрю, а в 1943 р. – Яковенко Мотрю Ярошівну. Не дивлячись на жорстокі розправи німців та поліцаїв, молодь села не підкорилась окупантам. Всі, хто підлягав вигнанню на каторгу, ховались в лісі та інших сховищах.

Після звільнення села від фашистів червонячи своєю працею на колгоспних ланах та заощадженнями допомагали фронту нищити ворога. Населення у фонд оборони здавало зерно, м'ясо та гроші.

Повоєнна відбудова господарства

Після закінчення Великої Вітчизняної війни трудящі села гаряче взялися за відбудову зруйнованого господарства. Були збудовані господарські будівлі колгоспу, відбудована школа, житлові будинки. За період з 1946 по 1953 рік було збудовано 2525 кв.м житлової площі та понад 2700 кв.м господарських будівель.

Транспорт і зв'язок

Через поля нашого села проходить залізниця із Фастова на Білу Церкву. Є автобусне сполучення з Фастова та Білою Церквою з допомогою державного та приватного автобусів та маршрутки «Фастів-Кищинці». Шосейну дорогу побудовано в 1960 році, а в 90-х роках її заасфальтовано. В селі встановлено телефонний зв'язок.

Культурний розвиток села

В 1902-1903 роках у селі була збудована земська школа, однокласне державне училище. В 1920 році школа стала початковою, а з 1952 року – середня. У 1961 році в селі діяла 11-річня освіта з виробничим навчанням. У різні роки директорами школи були: Стаханівський, Єфименко О.Д., Гук О.М., Лапік І.О., Бабченко, Сардак В.І., Совенко П.О., теперішній директор – Крук А.І. У 1988 році за активної діяльності Лапіка І.О. було побудовано нову двоповерхову школу, але, на жаль, у ній сьогодні навчається мало учнів. Випускники шкіл працюють у різних сферах: є серед них видатні науковці (математик Савченко Л.М.), медики, вчителі та представники дуже багатьох професій. У 1967 році було побудовано двоповерхове приміщення Будинку Культури, в якому розміщується також бібліотека та відділення зв’язку.

Сучасне становище села

Вулиці села забудовуються новими добротними сучасними будинками. В 1953 році воно було повністю радіофіковане та електрифіковане. Докорінно змінився добробут жителів, крім телевізорів, холодильників та іншої побутової техніки, останнім часом роз повсюдно почали з'являтися комп’ютери, мобільні телефони. В 2005 році село повністю було газифіковане. Молодь села здобуває подальшу освіту у Фастові, Києві, Білій Церкві, Переяславі-Хмельницькому.

Але, на жаль, проблемною залишається демографічна ситуація в селі. Людям працездатного віку ніде працювати. Молодь залишає село і виїжджає в місто. І все-таки в серці залишається надія про відродження села.

Інфраструктура Червоненської сільської ради

На території сільської ради працюють:

Червоненська сільська рада

Червоненська ЗОШ І-ІІІ ступенів

ФАП

Будинок культури

Відділення зв’язку

Магазин № 103 (продуктовий і промтоварний)

 

Червоненська сільська рада
Фастівський район Київської області

РІШЕННЯ

Про подання кандидатур для внесення
у Книгу «Золотий фонд Фастівщини»

Розглянувши пропозиції сільського голови щодо подання кандидатур для внесення у Книгу «Золотий фонд Фастівщини» та відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська рада вирішила:

Подати для внесення в Книгу «Золотий фонд Фастівщини» слідуючі кандидатури:

1.1 Матійко Лідію Тимофіївну, 1939 року народження, за особистий внесок у збагачення національної та культурної спадщини, розбудову економіки Фастівського району у відповідних галузях: економіки, науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, забезпечення законності і правопорядку, суспільного і державного будівництва та інших галузях забезпечення життєдіяльності.

1.2 Кульчицький Василь Михайлович, 1912 року народження, за особистий внесок в розбудову економіки Фастівського району у галузі народного господарства.

1.3 Білорус Олег Григорович, 1939 року народження, в знак великої поваги до його державної і політичної та громадянської діяльності.

1.4 Савченко Микола Петрович, 1923 року народження, нагороджений трьома орденами бувшого СРСР (за бойові заслуги).

 

Видатні жителі села Червоне:

Савченко Леонід Іванович – професор Ужгородського Університету

Хуторний Станіслав Костянтинович – лікар Чернівецького обласного центру здоров'я, автор декількох видань

Савченко Леонід Миронович – викладач Київської фізико-математичної школи

 


Розробка веб-сайтів для органів місцевого самоврядування
Пропонуємо веб-платформи по створенню власного веб-сайту державним органам влади, органам місцевого самоврядування та державним установам
Gromada.org.ua, Rda.org.ua, Rayrada.org.ua, School.org.ua, Osv.org.ua